Я вперше їхала у село, де знаходиться одна з малокомплектних сіл Тернопільського району. У майже столітньому приміщенні, що раніше йменувалося казармою, ось уже кілька десятиліть тут знаходиться Йосипівська ЗОШ І-ІІ ступенів. 26 дітей і 15 учителів – увесь колектив начального закладу.
На сходах мене радо зустрічає директор Андрій Злонкевич, який за сумісництвом ще учитель фізики і трудового навчання і, почувши моє запитання про те, чим цікава ваша школа, відповідає: ’’Побачите самі. Розпитайте учителів, поспілкуйтеся з дітьми, я нічого придумувати не буду і не хочу’’ .
Потрібно зазначити, що Андрій Ярославович директорує уже майже 20 років. Він міцно тримає господарку школи у своїх руках, клопочеться про тепло і фінанси, радіє успіхам і перемогам своїх учнів, гуртує справді добрий вчительський колектив. ’’Немає у нас вчителів фізкультури і музики, – бідкається директор. – Приїжджали вони раніше з Тернополя, але проїзд зараз не дешевий, тому й покинули. Нині більшість педагогів маємо з Настасова та повне навантаження мають лише вчителі початкових класів.’’
Поки ми розмовляємо закінчився перший урок і усі вийшли у коридор на спільну ранкову молитву. Один за одним діти озвучували за кого моляться : за Україну, за воїнів, за батьків, за Таню, в якої у цей день – день народження, за вчительку і за брата. Згодом Таню взяли у коло і усі разом привітали з її святом. Уявіть скільки щастя я побачила в очах дитини! Виявляється, що такі спільні молитви і привітання у Йосипівській школі уже багато років. Ніби одна сім’я, у якій разом радіють і разом долають труднощі.
А ще мені вдалося потрапити на гостини до 4 – класу, який приймав цього дня у себе другокласників. Ця традиція у цьому начальному закладі давня, старші ходять до молодших або навпаки, діляться цікавинками і спілкуються. ’’Діти розповідають, як відсвяткували Великдень, водять гаївки, більше пізнають один одного, – каже учитель початкових класів та християнської етики Надія Король. – Ми працюємо в такому руслі постійно, використовуємо різні форми для проведення позаурочних заходів.’’
Малокомплектна школа у випадку Йосипівської – це, коли 1-го класу – немає, у 2-му -3 учнів, 3-го – немає, у 4 – му – 6 учнів, у 5 – 9-ть, 6-го – немає, у 7-му – 5 учнів, 8-го – немає, у 9- му – 3 учнів. Та вже з наступного начального року кількість дітей має збільшитися, адже до першого класу планують набрати 7 дітей. І, за словами директора школи Андрія Злонкевича, приріст учнів очікують і у наступні кілька років. Та він уже хвилюється за те, куди посадити ще один клас. Адже ще раніше у вільному від дітей класі вони зробили спортзал, якого не було взагалі.
Школярі Йосипівки лаврів не хапають, проте і задніх не пасуть. Тут виховують спортсменів і добрих людей. ’’Наша школа маленька, але всю програму виконуємо, – розповідає учитель української мови та літератури Надія Шинкаренко. – Беремо участь у конкурсах та олімпіадах, хоча не завжди є можливість поїхати на них. Раніше діти були цікавішими до навчання, зараз у них чомусь впав інтерес. Їх у нас мало і ми всіх любимо’’.
Справуються діти і з математикою, і з англійською мовою також добре. Богдана Баб’як і Наталія Мєшкова, відповідно учителі математики та англійської мови, зауважили, що працювати є з ким, незважаючи на малу кількість учнів. Дуже люблять діти нестандартні форми навчання, тому кожен урок має бути особливим.
Саме завдяки активності директора закладу Андрія Злонкевича та його наполегливості школа з кожним роком стає кращою, а умови для навчання – сучаснішими. Торік придбали мультимедійну дошку, мають комп’ютерний клас. Проте планів та задумів у цього невтомного керівника ще багато, тож у жодному разі він не збирається зупинятися на досягнутому і й надалі розвивати цей осередок освіти і духовності.
