Це вже сьогодні Іван Мричко з легким серцем і зі спокійною душею виїжджає у поле, яке щодень то зеленіше стає. А коли я з ним зустрілася, то про дощі тільки й мріялося, лише серце господарника таки підказувало, що все буде добре. Невеликий кабінет Івана Васильовича заставлений взірцями насіння для посіву, лабораторними дослідженнями аналізів грунтів, технологічними картами. Телефон щораз перебиває нашу розмову, то з Одеси цікавляться ціною на ячмінь, то з іншого куточка України пропонують купити якусь техніку. ’’Не зважайте, – каже Іван Мричко, – такий день у мене завжди. Давайте вже розпитуйте.’’
Іван Мричко з тих людей, які першими почали фермерувати не лише на Тернопільщині, а й в Україні. За 26 років роботи у сільському господарстві його підприємства – селянсько- фермерське господарство «Аванто» та сільськогосподарське приватне підприємство «Мричко» – впевнено тримаються на плаву, забезпечуючи стабільним заробітками своїх односельчан. Усього в обробітку 730 гектарів землі: 600 га взяв в оренду у Баворівської сільської ради і ще 130 га – у Магдалівської сільської ради. На полях уже зійшли пшениця, соя, озимий ріпак, ячмінь і нут. «Структура посівних площ закладається ще з осені, – розповідає Іван Васильович, – розробляю на кожну культуру технологічні карти, отримую з лабораторії таблиці, у яких вказані макро- та мікроелементи, якими потрібно підживлювати культури , і працюємо на плановий врожай.»
Нут – усьому голова
Велика техніка на малих полях – нинішній принцип роботи баворівського аграрія. Аби у короткі терміни посіяти, обробити чи зібрати урожай, Іван Мричко використовує габаритні трактори, сівалки та комбайни, щоб у стислі терміни встигнути зробити якнайбільше. Ось господарник упевнений, що завдяки тому, що за один день посіяв ячмінь, ще й використовуючи такий забутий метод, як закриття вологи, він добре зійшов. Хоча Іван Васильович цю культуру вирощує зараз лише для того, щоб віддати людям за паї, і вважає її невигідною.
Нині у фаворі фермера нут. Цю бобову культуру вперше посіяв торік на площі 20 га. Побачив, що може мати добрий урожай, і вже цього року, використовуючи кілька методів сівби та догляду, засіяв 180га. І найліпше спрацював, за словами Івана Мричка, найпізніший посів. ’’Чому взявся вирощувати нут? – перепитує керівник господарства. – Це одна із культур, яка до засухи стійка, і їй потрібна волога лише на старті, коли сходить. Також вона економічно вигідна і експортно спрямована. А ще це смачна і корисна культура, на нього ще кажуть – баранячий горох. Попит є, його давно вирощують у нашій країні, а культивується уже 7 тис. років. Цього року я сіяв ізраїльський нут і той, що торік зібрав у себе.
Що будете робити,якщо дощів не буде? Не зберете заплановане?-питаю.
Нічого,60 % – вже зійшло,а там як Бог дасть, – відповідає чоловік, – як все буде добре – решта зійде,а не зійде, то не зберу по 3 тонни з га, зберу по 2 тонни. І за те буду вдячний Богові.”
Уперше без цукрових буряків
Посів нуту – це нові можливості, нові шляхи розвитку господарства. Адже вперше за 26 років Іван Мричко не посіяв цукрових буряків, хоча відповідною технікою давно забезпечений. А все через , задавалося б, прості речі.
’’Насамперед, я вгадав, – ділиться фермер, – бо рік сухий, чимало господарів пересівають буряки. Інше: причина географічна – велика відстань до цукрових заводів: до Чорткова близько 80 км, до Хоросткова під 40 км, до Збаража 60 км і на Хмельниччину – 75 км. ТзОВ ’’Радехівський цукор’’ – власник цих заводів. Транспортну доставку завжди організовувало це підприємство. Та їхні графіки доставки мене не влаштовували. У 2016 році я вивозив буряки до Нового року. У 2017 -му почав копати на початку сезону, але виникла інша проблема: я просто не міг вивезти їх з поля. У селах Скоморохи і Смолянка люди перекривали дорогу, щоб ми не возили буряків, бо їм стукають борти – не дають спати і псують покриття.’’
Тоді Іван Мричко звертався і до керівництва району та області, у раду сільгоспвиробників, до голови ОТГ, викликав поліцію, та ні відповіді, ні допомоги не отримав. Таке ж перекриття доріг фермер мав у 2016 році і в Сороцькому Теребовлянського району, і у 2015 році у Магдалівці Підволочиського району. Він каже, що його поля розташовані так, що інших виїздів не існує, але кудись вивозити – таки треба. Тому, аби не створювати собі проблем, цукровий буряків уже цього року не сіяв.
’’Знаєте, я понад 20 років займався вирощуванням пивоварного ячменю, – каже Іван Мричко, – і французька фірма ’’СУФФЛЕ’’, яка, зайшовши на ринки України, заготовляла 40 тис. тонн ячменю і дійшла до 240 тис. тонн, раптово перестала його заготовляти. Бо пиво перестали робити із солоду з ячменю, а почали з порошку. Ото так буде і з цукром, що його робиитимуть не з буряка чи тростини, а з якогось хімічного елемента: дали 100 грамів чогось на 1000 л рідини – от і роби собі цукерки, солодку воду. Але проблема у тому, що для розвитку мозку дитини потрібен білок (нут і горох) і глюкоза(цукор), тоді дитина буде рости, розвиватися нормально, а таким чином штучним пивом – знищують доросле населення, а штучним цукром – дітей.’’
Ще одна проблема, яка переважила шальки терезів на бік відмови від цукрових, це зниження ціни. Як розповів фермер, через два роки цукрові заводи планують ввести європейські стандарти, тобто якщо зараз залікова цукристість 16% , то європейська і американська – 18%. А оплата залежала від цукристості, і якщо вона була більша від норми, то додатково доплачували за тих кілька процентів.
На ентузіазмі далеко не заїдеш
Як відомо, бізнес повинен приносити гроші. Нині з тими умовами, в які поставила сільгоспвиробників держава, доводиться важко, каже Іван Мричко. ’’Раніше ми мали спецрежим оподаткування, – розповідає пан Іван, – тобто все ПДВ, яке сплачували, використовували на придбання пального, засобів захисту, техніки, запчастин, тобто на виробничі потреби. А зараз – на загальному режимі сплати, і це для нас дуже відчутно. Фактично підтримки від держави ми не маємо ніякої. Зараз сплачуємо військовий збір та орендну плату, ще й громади хочуть соціальний внесок, окрім офіційних податків.’’
Сьогодні у моді універсальність. Це не жарт, це реалії. Іван Мричко сам виконує обов’язки шести спеціалістів: агронома, інженера, економіста, керівника, засновника і водія. На одного тракториста у господарстві по 3 машини. Універсальні працівники, бо немає можливості дозволити собі мати стільки фахівців. Та у своєму колективі аграрій точно впевнений – уже спрацьований роками і перевірений часом. А тепер дав Бог і дощ, то буде добрий урожай усього.