Більшість християн свідомі, що приймають шлюб один раз і на все життя. І це норма, яку неможливо порушити. Однак дедалі частіше ми чуємо про церковне розлучення. Одні — дивуються та обурюються, інші— використовують цю можливість, щоб врегулювати своє духовне життя та мати можливість приступати до св. Таїнства Сповіді і Євхаристії. У яких випадках можливе церковне “розвінчання”? Як до цього ставитися християнам? Про це розповів нам доктор правничих наук, священик Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ Василь Корендій.
- Отче Василю, розкажіть, будь ласка, що таке церковний суд і для чого він створений?
При церкві суд називають трибуналом (від лат. tribunal — підвищення). Багато людей помилково вражаються тією назвою. У Римській державі, де зароджувалося судочинство і право, очільник спільноти (чи роду) керував усіма справами та вирішував різноманітні суперечки, зокрема щодо розлучення. Однак, щоб прийняте ним рішення набувало авторитетного значення, він ставав на невелике підвищення (трибунал), лише після цього воно було уже чинне, законне.
Варто знати, що існує церковне канонічне право (Кодекс канонів Східних Церков), яке визначає діяльність церкви, зокрема і судочинство. Церковний суд створений для того, щоб вирішувати передусім справи подружні. Наприклад, для того, хто вінчаний у церкві, але не проживає у цьому шлюбі, у випадку укладення нового подружжя існує перешкода попереднього подружжя. Це трохи дивно звучить та навіть викликає деяку зневіру. Часто чуємо запитання: “А чому церква дає розлучення?” Варто запам’ятати: церква не розлучає і не розвінчує. Адже у Старому Завіті чітко написано: “Що Бог злучив, людина хай не розлучає”.
- Чому церква розглядає такі справи?
Подружжя як Свята Тайна передбачає виконання конкретних вимог для того, щоб важливо прийняти шлюб. Це не означає одягнути білу сукню чи костюм та піти до церкви, щоб гарно зіграти цю роль. Є низка умов, які мають бути виконані. Перше, добровільна згода кожного з подружжя. Якщо згоди не було, то й подружжя немає. Ніхто не може змусити одружитися, однак часто трапляються випадки, коли батьки роблять пасивний тиск на своїх дітей, визначаючи, з ким краще одружуватись. Важливою умовою цієї згоди є прийняття усіх подружніх прав і обов’язків. Не тільки словесно та формально, а прийняття подруга як рівного собі, адже ніхто не є паном чи рабом. Подружжя — це спільність. У європейських країнах церква та сім’я в класичному розумінні сьогодні атаковані, адже там говорять про подружжя не як про єдність чоловіка та жінки, а як про союз партнерів.
Другий важливий момент, коли подружжя може бути проголошене як недійсне — недотримання канонічної форми вінчання. Наприклад, шлюб має бути укладений перед місцевим священиком та згідно з приписами літургійних книг. Також згідно з церковним законом має бути щонайменше двоє свідків вінчання. Якщо ці вимоги не виконані, то шлюб не дійсний.
Третє, це перешкоди для укладання шлюбу. Церковне право визначає тринадцять таких перешкод. До прикладу, це, про що ми вже згадували – перешкода попереднього подружжя, яка є перешкодою з Божого права. Коли хтось обманює себе навзаєм, скриваючи, що вже приймав церковний шлюб, чинить гріх і в такому випадку шлюб не настає. Що ж робити тій особі, яка є обманута? Тоді на допомогу приходить церковний суд і вирішує такі проблемні ситуації.
Отже, дефект згоди, недотримання канонічної форми вінчання та перешкоди — це ті фундаментальні причини, які стають приводом для звернення до церковного суду.
- Отче Василю, у повсякденному житті ми часто чуємо більш банальні причини для розлучення. Наприклад, чоловік поїхав на заробітки та не повернувся, часто застосовує до своєї дружини фізичну силу, зловживає алкоголем або ж вказує, що розлюбив… Чи є це причиною, коли церква може ствердити неважність шлюбу?>
Ми повинні дивитися глибше, а саме на першопричину… Наприклад, молодий чоловік, який до вінчання має залежність від ігрових автоматів чи алкоголю, одружується цивільно та приймає церковний шлюб. Можливо, молода пані, яка вінчається з ним, знала про це, але не бачила в цьому страшної біди або ж вірила, що він виправиться. Виникає запитання: “Чи це його вільна воля?” Можливо, він хотів повернути свої борги, знаючи, що її батьки заможні… За півроку він зникає. Отже, ці подруги припинили спільне проживання не тому, що він зник (це може бути причиною для цивільного розлучення), а тому, що не було добровільної згоди. Ми завжди намагаємося знайти глибинну причину, починаємо від моменту знайомства… Саме тоді, коли ми проаналізуємо та віднайдемо істинну проблему шлюбу, то з’ясовуємо, що виїзд до Португалії аж ніяк не є причиною.
У багатьох випадках я раджу просто почекати з одруженням, наприклад, коли наречений має схильність до вживання алкоголю. У такому випадку виникає сумнів, чи людина свідомо одружується, а потім вінчається.
Кожного разу, коли зацікавлена особа звертається до церковного трибуналу, найперше закликаємо сторони до примирення. Інколи так і трапляється. Звісно, коли причина очевидна, то про жодне примирення мова не йде (наприклад, вінчання відбулось під тиском батьків або ж існувала явна перешкода). Прийнявши позовну скаргу, надаємо можливість відповідачу подати свої зауваження, та повідомляємо, що відповідач також нарівні з позивачем бере участь у процесі. Якщо відповідач не повідомлений – процес не дійсний.
Варто розуміти, що, по-перше, церква нікого не розлучає, а, по-друге, церква має право вирішувати подібні справи. У Євангелії від Св. Матвія (18:18) написано: “Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі”. Це означає, що церква має владу зв’язувати та розв’язувати. Церква розглядає подібні справи, використовуючи закон, який базується на Святому Письмі, на вченні Отців церкви та церковній традиції. Хибною є думка, що церква дає розлучення, адже це насправді проголошення неважності шлюбу. Суд стверджує сам факт того, що цей шлюб від початку не існував. В інших випадках церква не має права втручатися в подружжя.
- Скільки заяв протягом року подано до церковного суду?
За минулий рік було прийнято понад 300 скарг. Оскільки розгляд справи триває рік, то ще не всі вирішені. Інколи справа закінчується із негативним результатом для позивача, коли не подано достатньо свідчень, які би вказували, що дане подружжя є недійсне.
- Чи траплялися під час вашої праці всілякі обмани, маніпулятивні випадки?
Так, пригадую випадок, коли церковний шлюб був потрібний для отримання візи. Одне з посольств запідозрило фіктивність цивільного шлюбу та витребувало як доказ факт церковного вінчання. Оскільки події відбувалося на моїй парафії, на щастя, ми вчасно це зупинили. Однак припустимо, що такий шлюб відбувся. Після навернення людина все-таки хоче повінчатися зі справді коханою людиною. І що ж тоді? Саме церковний трибунал вирішує ці нелегкі справи. Суд не лише підходить до справи юридично, але і надає духовний супровід. Коли я вчився у Любліні, то професор казав так: “Коли ви повернетеся у свої єпархії, то пам’ятайте найважливіше: ви — не тільки судді, а передовсім священики та душпастирі”. І справді, кожна справа — це окрема доля.
- І на кінець про матеріальне: чи є оплата за подружній процес?
Діяльність церковного суду породжує багато пліток. Інколи можна почути, що за гроші можна все вирішити, що варто підплатити і справа вирішується. У цьому питанні можу авторитетно та з чистим сумлінням заявити, що це плітки і не більше. Оскільки церква є неприбутковою організацією, то, звісно, у нас не може бути офіційної плати. Однак позивач може внести пожертву, яка у жодному разі не впливає на рішення.
Розмовляла Наталя Драган-Іванець