Поблизу Монастириська відбувся традиційний щорічний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Під час дійства можна було не лише збагатитися культурно та духовно, але й віднайти своє коріння, або ж просто познайомитися з цікавими людьми. Одними з таких цікавих гостей фестивалю були учасники народного хору «Конар Лемківщини» із с. Соборне Тернопільської області.
– Я знайома із творчістю цього колективу. Виконання пісень у них надзвичайно майстерне та проникливе. Захоплююся, як таке багатостраждальне покоління вміє гуртуватися, дружити і нести красу в маси, – відзначає декан факультету філології і журналістики ТНПУ Тетяна Вільчинська.
Становлення колективу проходило нелегко, змінювалися керівники та склад. Але повсякденне прагнення хористів зберегти традиції батьків, любов до пісні взяли своє. І це виявилося найголовнішим, що привело до сьогоднішнього визнання. Від 1986 року і дотепер колектив очолює заслужений працівник культури України Михайло Рапіта. За його керівництва хор отримав назву “Конар Лемківщини”.
- Конар – це значить лемківська гілка українського дерева, – пояснює Михайло Васильович.
Колектив часто виступає з концертними програмами, постійно вдосконалюючи свою майстерність.
– Запам’яталось, як ми виступали разом із лемківським ансамблем “Карпати” з Нью-Йорка (США). Мене вразило, що посмішка ніколи не сходила з облич його учасників. А на наших глянеш – насуплені, наче про сапи і городи думають. Від того часу звертаю на це увагу. Треба вміти радіти, чесно кажучи, я страшно обурений, коли люди ниють і плачуть. Чого? Все у нас є, тільки гордість загубили, – зауважує Михайло Васильович.
Головне ядро репертуару хору “Конар Лемківщини” складають лемківський фольклор, духовна музика, колядки, українські народні та авторські пісні.
– Буває, йду на репетицію з поганим самопочуттям і думаю: а хоч би не зібрались! Але коли починаємо співати – наче на крилах підіймаюсь, воскресаю! Праця дає розвиток і стимул, – підсумовує заслужений діяч культури. – Це правда, що людина повноцінно живе тільки тоді, коли вона щось робить.
Зараз у колективі з’явилися нові учасники, йде робота над розширенням репертуару. Щиро дякуємо лемківському самодіяльному хору, що він впродовж років невпинно тче невидиму, але відчутну нитку, що зв’язує покоління.
Валерія Чічірко