’’Я запам’ятала, що до 18 років було життя, а далі вже ні,’’ – слова 83 –річної Надії Розум, яка нині бухгалтерує у Тернопільській обласній управі Всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. Генерала Романа Шухевича —Тараса Чупринки ’’Лисоня’’. За свій вік жінка пережила чимало, а тепер разом зі своїми хлопцями – так ніжно називає вона своїх побратимів- однолітків — не дає забути славні сторінки Української повстанської армії. При управі діє музей, де на сотнях унікальних світлин – унікальні люди, які творили історію України. Серед таких і Роман Ванчура, голова Тернопільської обласної управи Всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. Генерала Романа Шухевича — Тараса Чупринки ’’Лисоня’’
Народився 25 лютого 1934 року у селі Сороцьке Теребовлянського району у патріотичній родині. Його дід Йосиф Сарафін загинув на горі Маківка під Бережанами у 1916 році. Він був січовим стрільцем. Роман Ванчура розповів, що дід дуже хотів відвідати дружину, яка жила в Ілавче, але додому відпускали лише за умови привести ’’язика’’. ’’Як пішов, так і не повернувся. Тепер маю документи, які знайшли в Австрії, де у списку з 52 чоловіків, які були у січових стрільцях з нашого села, і прізвище діда,’’- каже пан Роман.
Ще має спогади про маминого брата – Івана Кушніра, який загинув у селі Сороцьке у 1945 р. Він і ще двоє хлопців та дівчина загинули, перебуваючи у підпіллі УПА.
’’Я народився у нелегкий час. Проте ніколи не був байдужим. Вже з 10 років я допомагав упівцям: приносив продукти, одяг, виконував різні їхні доручення, чергував, коли було потрібно. Я був надійним. Вони не боялися, що я їх здам, бо я виріс у такому оточенні і був навчений підпілля. Знаєте, красиві тоді були хлопці, зараз дивлюся: таких нема,’’– ділиться Роман Ванчура.
З часом чоловік і сам продовжив боротьбу за Україну. У Сороцькому створилася молодіжна організація – боївка, куди увійшов пан Роман і ще двоє хлопців – Роман Калиняк і Василь Цапик. Такі ж організації були ще у двох селах – Ілавчому та Глещаві.
’’Та у січні 1953-го ми попали на провокацію і нас викрили. Спочатку я сидів у 15 камері колишнього слідчого ізолятора радянської спецслужби, тепер там музей політв’язнів і репресованих. 9 травня отримав 25 років позбавлення волі і заслання. Вже 4 вересня мене перевели у Тернопільську тюрму, де сидів у 24 камері. Людей там було досить, сумно не було. Потім етапом відправили у Караганду. У 1956-му звільнили,’’ – згадує чоловік. Це зараз ці спогади вміщуються у невеликий абзац друкованого тексту, але за ними страждання і біль, які уже притупив час. Та я впевнена, що за цими рядками ще чимало недосказаного.
Після звільнення життя, так би мовити, налагоджувалося, через товариша -голову сільської ради вдалося прописатися, працював у колгоспі шофером, трактористом.
Уже багато років Роман Ванчура очолює обласну управу братства ОУН-УПА ім. Генерала Р.Шухевича’’Лисоня’’. Торік, наприкінці липня, четверо підпільників-бійців третьої військової округи ОУН УПА Захід «Лисоня», які брали участь у бойових завданнях і забезпечували їх виконання упродовж 1943-1952 років, серед яких і Роман Ванчура, отримали статус учасника бойових дій. Таке рішення ухвалила комісія Тернопільського обласного військкомату. Однак недовго тішилися повстанці пільгами і визнанням держави. Уже через п’ять місяців та ж комісія отримала розпорядження начальника штабу першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних сил про позбавлення підпільників статусу УБД. Посвідчення забрали.
’’ Зараз я пройшов МСЕК – отримав посвідчення інваліда 2 групи. Але і його хочуть забрати. Знаєте, воно мені не потрібне, я не йшов за гроші. Тоді ніхто не думав за ніякі гроші. Ми йшли, аби боротися за Україну. Якби я був молодшим, то брав би нині зброю і йшов би воювати,’’– з болем у душі поділився чоловік.
Нині у списках обласної управи 370 людей, які 70 років тому вплітали в історію України свою боротьбу за незалежність, і з кожним роком їх стає менше.
Руслана Стасишин
10 цікавих фактів про «бандерівців» з книги Вахтанга Кіпіані
“ОУН і УПА. Зродились ми великої години…”
- У тексті військової присяги УПА було чітко сформульовано мету боротьби – здобути Українську Соборну Самостійну Державу, а саму клятву адресовано рідному народу та землі.
- Кожен член ОУН був зобов’язаний знати тлумачення символіки національного та організаційного прапорів. Зі збірника вишкільних матеріалів (1950р.): «Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється його як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Синьо-жовтий прапор – символ живучості краси і природної сили українського народу».
- Ліквідація тіла командира УПА стала важливим таємним завданням для чекістів, і його вони виконали на відмінно: минуло багато років по загибелі Головного командира УПА Романа Шухевича, а місце його поховання залишається невідомим.
- Основна мета діяльності ОУН(б) – «боротьба за суверенну соборну Українську Державу, за владу українського народу на українській землі», а також «проти комуністичного світогляду», «за розвал московської тюрми народів».
- Із наказу Головного командира УПА Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» від 14 жовтня 1947 року: «…Визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА».
- Уперше назву Українська повстанська армія «Поліська Січ» ужито в наказі Тараса Бульби-Боровця № 21 від 16 листопада 1941 року.
- Статистика свідчить: Українська повстанська армія та підпілля ОУН не мали «буржуазного» характеру. Землероби переважали як серед місцевих, так і з-поміж немісцевих повстанців.
- Збройні виступи проти представників Третього рейху бандерівці почали здійснювати ще восени 1942 року. Цим пояснюється спроба пов’язати дату створення УПА зі святом Покрови.
- Поляки прагнули спільної з українцями свободи від Російської імперії, при тому йшлося про спільне існування в межах польської держави. Коли ж українські революціонери услід за поляками виголосили прагнення до незалежності, то на них одразу було навішено ярлики «колаборанти» і «бандити».
- Степан Бандера запропонував усім членам ОУН вивільнений через ув’язнення час приділити посиленому навчанню: декому завершити університетську науку, решті здобути знання від початкового рівня.