На Лановеччині 5 жовтня відбулося перепоховання 41-го бійця Армії УНР, розстріляних більшовиками 100 років тому. Аби вшанувати пам’ять полеглих, на місце прибули представники місцевої, обласної влади, Українського інституту національної пам’яті та патріоти з різних районів Тернопільщини. Спочатку загиблих захисників відспівали у храмі Покрови Пресвятої Богородиці, а потім перепоховали на тому ж місці, де їх було знайдено, але вже за християнськими традиціями.
- Сьогодні нас усіх об’єднало бажання вшанувати людей, які 100 років тому віддали життя не за політичні партії, а за право розмовляти українською мовою, мати українську церкву і будувати соборну українську державу. Говорять, що зранку після розстрілу один червоноармієць серед вбитих бійців Армії УНР побачив свого брата. Ця розповідь ширилась теренами наших земель багато років і була найкращим свідченням того, що було зроблено все, аби брат пішов проти брата. Для мене важливо, щоб ми не забули про це захоронення і воно стало місцем виховання дітей, які навчатимуться у школах Тернопілля, – зазначив голова обласної державної адміністрації Степан Барна.
Могилу виявили на околиці Ланівців співробітники львівського меморіально-пошукового підприємства «Доля». Дослідження масового захоронення тривали кілька тижнів на замовлення Українського інституту національної пам’яті.
– Це результат тривалої пошукової роботи. Ми спиралися на працю, яку проробили кілька поколінь ланівецьких краєзнавців. Ще в 90-х роках було опитано старожилів – свідків розстрілу полонених воїнів УНР. Ми максимально дослідили могилу, щоб слова “ніхто не забутий” не були якоюсь порожньою абстракцією, – зауважує співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.
Виявилось, що у захороненні були останки вояків 2 куреня 10 Сірого полку Волинської групи Армії УНР. Це один з найбільш давніх підрозділів, формування якого почалося ще у німецьких таборах військовополонених. Сірожупанники на початку 1919 року несли свою службу на території сучасних Сумської та Чернігівської областей. Ще у січні вони билися проти більшовиків на Конотопщині, а вже весною поблизу Ланівців потрапили у полон червоної армії. Командиру куреня сотнику Сергію Тарану з групою бойових побратимів вдалось вирватись з оточення. А тих вояків, що не змогли втекти, було розстріляно в ніч на 13 червня 1919 року. Найбільш імовірно, що хлопці були уродженцями півдня України.
– Бійці загинули через відмову співпрацювати з більшовиками. Частину з них розстріляли, а тих, хто був поранений, – добивали шаблями. Хаотично розміщені останки тіл свідчать про санітарне захоронення. Ідентифікувати загиблих важко, адже документи суворої військової звітності збереглись найгірше. Із особистих речей знайдено православні хрестики, 2 саморобні персні, які колись робили із срібних монет, ґудзики від одностроїв, кишеньковий ножик та гребінчик. Очевидно, воїнів нашвидкоруч грабували, бодеякі хлопці були без взуття», – зауважує керівник експедиції, заступник директора меморіально-пошукового підприємства «Доля» Володимир Харчук.
Завдяки смерті цих вояків Україна стала геополітичним суб’єктом, який не змогла стерти тоталітарна система.
– На жаль, тоді УНР не встояла перед червоним агресором. Проблема полягала не тільки у слабкій військовій силі, а й у тому, що частина тодішнього суспільства не витримала іспиту популізмом, дехто віддав перевагу байдужості, хтось зневірився, а інші піддалися красивим пустопорожнім гаслам. І цей урок ми повинні сьогодні згадати, – закликає заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
Валерія Чічірко