“Незалежність України є, в нашому глибокому переконанні, ключем для збереження миру в усій Європі”, – слова із статті Івана Пулюя “Україна та її міжнародне політичне значення”, надрукованої у Відні ще у 1915 році. Пройшло багато часу, але це ж саме розумів і вихованець навчального закладу, названого на честь видатного винахідника, Степан Стефурак. Він, студент ТНТУ ім. Івана Пулюя, захищаючи національну честь, навесні 2014 року пішов добровольцем на Схід. Загинув 22 вересня у бою біля с. Піски Донецької області під час мінометного обстрілу. Степану було лише 19 років. Перед останнім боєм він написав у соцмережі : “ Рабів до раю не пускають! Слава Нації!”
– Про своє рішення їхати на Схід Степан не повідомив рідних і близьких, щоб вберегти їх від хвилювань. Хлопець на той час був одним з наймолодших бійців батальйону Добровольчого українського корпусу. Старші вояки оребігали його, не хотіли давати у руки автомат. Але Степан завжди шукав момент, щоб таки піти на бойове завдання, – розповідає начальник відділу роботи з молоддю і зв’язків з громадськістю ТНТУ ім. І. Пулюя Оксана Децик.
Ректор університету Петро Ясній у прощальному слові пообіцяв, що іменем юнака буде названо університетську аудиторію та встановлено пам’ятну дошку на одному з навчальних корпусів. 30 жовтня у 40-й день після смерті юнака відбулось урочисте відкриття “Аудиторії імені Степана Стефурака”.
– Дуже важливо, коли приміщення несе якийсь зміст. Для оформлення інтер’єру ми використали плакати, розроблені інститутом національної пам’яті, із зображенням воїнів, починаючи від княжих часів і до сьогодні. Вони ілюструють, що Степан був саме таким, бо йому генетично через покоління передалася енергія геройства. Ми присвятили аудиторію одному із загиблих у наші часи, а водночас згадали взагалі всіх полеглих за незалежність, – пояснює Оксана Ярославівна.
Окрім Степана Стефурака, в університеті вшановують іще одного Героя – Віктора Гурняка. Його пам’ятний плакат розміщено на одній із стін навчального закладу. Хлопець навчався у технічному коледжі ТНТУ ім. І.Пулюя. Був фотокореспондентом, волонтером, пластуном. У липні Віктор став співзасновником військово-патріотичної організації «Український легіон». У вересні 2014 року пішов служити добровольцем до батальйону «Айдар», а вже 19 жовтня загинув від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених бійців поблизу селища Сміле Луганської області. За містичним збігом, хлопець у 2007 році у відеокліпі «Тартака» та «Нічлави» «Не кажучи нікому» грав роль Повстанця у вишиванці, який загинув у 1943 році у бою під Загоровим, боронячи рідну землю. Товариші проводять аналогію цієї ролі з реальним життям Віктора.
– Він був життєрадісним і, водночас, дуже жертовним. Завжди свої потреби відставляв на задній план і намагався допомогти іншим. Ще в “Пласті”, коли ми юнакували, постійно на таборах віддавав свій кращий спальник, кращий килимок дітям, а сам якось перебивався. В останньому бою теж не мав якісного спорядження, хоча був волонтером і постачав воякам хороше обмундирування. За це і поплатився життям. Можливо, якби мав тоді кращий бронежилет, то все склалося б інакше, – зауважує друг Віктора Назар Зелінка.
Нещодавно, 12 жовтня Герою Віктору Гурняку відкрили меморіальну дошку на фасаді будівлі тернопільського “Пласту”.
– Місце досить символічне, Віктор там проводив багато часу. І головне, що перед його портретом щотижня відбуватимуться відкриття пластових сходин, а також проводитимуться різні заходи. Ми пам’ятну дошку позиціонуємо як інформаційну таблицю, щоб нове покоління знало, хто такий Віктор Гурняк. Не маємо права дозволити його забути! – коментує пан Назар.
Війна приходить, коли її не чекають, а смерть обирає кращих. Тому згадаймо слова Блаженнішого Святослава Шевчука : “ Нехай наші герої, які поклали на вівтар свободи і незалежності своє життя, сьогодні будуть нашими вчителями любові до Батьківщини”.
Валерія Чічірко