Сьогодні не дивина, коли чимала кількість українців зустрічає новорічні та різдвяні свята за межами рідної країни. Хтось навмисне втікає з дому, аби пізнати світ, інші вимушено їдуть у ці світи, щоб заробити на життя. Передноворічна історія нашої героїні не належить до жодного з цих варіантів.
Алла Зарваницька народилася у Тернополі, навчалася у Київському державному художньому інституті на архітектурному факультеті. Жила та працювала архітектором і художником – акварелістом у Празі. Співпрацювала з галереями України, Польщі, Ірландії. З майбутнім чоловіком італійцем познайомилася на курсах у Болгарії. У 1997 році переїхала у Рим. Для отримання європейської освіти поступила в університет Ла Сапієнца на факультет архітектури та продовжила професійну і творчу діяльність.
Зараз я живу у Римі, – розповідає пані Алла, – і моя історія кохання, а не історія заробітчанки. В Італії вже 20 років. Спочатку працювала архітектором, а згодом, коли народилися діти, то почала малювати. Я завжди займалася аквареллю, мені це подобалося, але було більше як хобі. Тепер це стало моєю роботою. Зараз займаюся оформленням запрошень на святкові події, візитівок.
У столиці Італії мисткиня провела кілька персональних і колективних виставок. Серед особливих – експозиція у престижній галереї посольства Сполучених Штатів Америки «Подорожуючи з пензликом».
Моя спеціалізація – урбаністичний пейзаж. Оскільки я архітектор, то добре знаю і відчуваю місто. Тому люди, яких це цікавить, мені замовляють роботи. На картинах – історичні місця. Ще Гоголь писав, що будь- яка руїна – це картина, то так воно і є, – ділиться жінка. – Також мала виставку, яку спільно організували українське посольством та італійська комуна, присвячену Миколі Гоголю. Я проілюструвала акварелями 17 листів письменника, в яких він описував Рим.
Зв’язки з Україною Алла ніколи не втрачала, часто приїжджає у Тернопіль. Її дочки добре знають українську мову. Лада зі слов’янським іменем і Гая з іменем, у якого латинське коріння. І ось з наближенням новорічно- різдвяних свят родина художниці у Римі поринає у святкові клопоти.
З України я привезла дві традиції, які зараз є у моїй родині і які дуже шаную, – це Святий вечір. Бо він ще залишився від моєї бабусі. Коли я була маленька, мене завжди мама відправляла в село Цвітова Бучацького району. Внесення дідуха у хату, палянички для корови, лякання яблуні сокирою, щоб мала добрий урожай – це було моє дитинство. Тому 6 січня у Римі я завжди роблю український Святий вечір. З обов’язкових 12 пісних страв у нас завжди є борщ, вареники, паляниця з маком, кутя і узвар. Італійський чоловік був не у захопленні від того, що мав святкувати два Різдва, але й не сильно протестував. Мої дочки знають колядки, щедрівки. Особливо гарно співають «Щедрик» Леонтовича.
Ще донечки активно долучаються до приготування до свят. Там, у Римі, у них є і ялинка, і вертеп, і дідух. Проте 25 грудня, коли світ святкує католицьке Різдво, вони його святкують вже за італійськими традиціями. Їхня свята вечеря – тихо, скромно і по- сімейному, на столі обов’язково риба. Після вечері граються з дітьми, на Різдво вони йдуть до родини.
Власне самого поняття «святвечір» тут нема. Просто італійці збираються родиною і мають вечерю. За традицією, обов’язково слід відвідати в цей день й опівнічну месу. Українське Різдво значно яскравіше, воно і дітям моїм більше подобається, – розповіла берегиня українських традицій.
Інша традиція, яку Алла добре втілює вдалині від дому, це писати писанки. Жінка розповідає, що своїм дочкам завжди наголошує, що вони носії двох культур – української та італійської. Тому повинні добре знати їх обидві для того, щоб впевнено йти по життю.
Зараз моя старша дочка вчиться у ліцеї, і коли вчителька говорила про Київську Русь як попередницю Росії, то вона запротестувала і підготувала виступ про правдиву історію України. Тепер дочка готує тему про взаємовідносини України і Росії.
Важко у чужій країні берегти свої традиції. Але зробити так, щоб твоїми роботами захоплювалися і традиції поважали, можна. Алла Зарваницька – жінка з прізвищем, яке само за себе говорить про Тернопілля, про Україну, рік за роком вплітає українство у звичайне італійське життя.
Руслана Стасишин