Богоявлення, яке в народі називають ще Водохреща, за Юліанським календарем відзначають 19 січня (6 січня – за Григоріанським), воно завершує цикл Різдвяних свят.
Йдеться про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан, під час якого Христос оголошує себе як Месію і Спасителя. Про це свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає» (Йо. 1, 29).
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба.
Разом зі святом Пасхи та Зіслання Святого Духа, свято Богоявлення належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст.
Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. у дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки.
З празником Богоявлення тісно пов’язане Велике, або Йорданське, Водосвяття. У Східній Церкві є два способи освячення води: велике і мале водосвяття. Мале водосвяття використовують з різних нагод, зокрема в день храмового празника. У Греції, наприклад, є звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.
Велике, або Йорданське, Водосвяття відбувається два рази в році: в навечір’я і в день празника Богоявлення. Історики вважають, що перші подібні чини були пов’язані з хрещенням оголошених. У першому тисячолітті у практиці Східної Церкви було тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір’я празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя.
А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік руського Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорить про два освячення – напередодні і в день свята. Пояснено практику тим, що в Навечір’я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день свята уже відбувається в пам’ять про Христове хрещення в ріці Йордан.
Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більш наближеним до сьогоднішнього. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і називає його «Водохрищі». Служебник митрополита Кипріяна (†1406) вже подає чин Йорданського Водосвяття, який використовуємо сьогодні.
Від найдавніших часів Церква вважає освячену Йорданську воду великою святістю та приписує їй чудодійну силу для душі і тіла. У проповіді на свято Богоявлення св. Іван Золотоустий пише: «У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому та зберігають увесь рік… І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу…»
Часто Йорданське Водосвяття відбувається на ріці, якщо в цей день — великий мороз та є крига, то прорубують ополонку у вигляді хреста. Вірні можуть скупатися в освячених водах ріки.