Ярослав Каковський з Медина Підволочиського району – учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. У 1986 році його разом з іншими солдатами строкової служби забрали з військової частини Львова і повезли у невідомість. Як виявилося згодом – це був Чорнобиль. Там він був місяць і тепер щомісяця лікує наслідки ліквідації аварії. Хворе серце, турбують легені. В обласну організацію «Союз Чорнобиль Україна», де ми й зустрілися, його привела проблема – чоловік не може оформити пенсію.
За словами заступника голови обласної організації Олександра Деркача, пан Ярослав не єдиний, хто опинився у такій ситуації. «На жаль, документація у ті часи велася погано, вона ще й досі засекречена. Сьогодні цей чоловік не може вийти на пенсію, бо не має відповідних документів. Пенсійний фонд вимагає перелік населених пунктів, які відносилися до зони відчуження. Але фонд не зважає на те, що перелік населених пунктів зони відчуження був затверджений у 1992 році Постановою Кабміну. Тому у 1986 році наш чорнобилець не міг знати, де він знаходиться чи які пункти належали до зони відчуження. У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йдеться, що основним документом для усіх пільг та допомог є посвідчення учасника ліквідації аварії. Та виконавчі органи відмовляють цим людям у призначенні пенсії. Пан Ярослав відповідно до статті 55 Закону мав вийти на пенсію на 10 років раніше, ніж зазвичай. Його митарства тривають уже 2 роки», – зауважив Олександр Станіславович.
1497 гривень – такий на сьогодні розмір пенсії у людей з ситуацією, як у нашого героя. Тут, в організації, яка опікується чорнобильцями, кажуть, що допоможуть Ярославові Каковському з оформленням пенсії. Адже мають відповідні напрацювання та механізми вирішення проблеми.
«Медицина лише декларується, що вона безкоштовна. А в область не поступило жодної копійки на комплексне медико – соціальне забезпечення таких осіб. Останній раз квартири чорнобильцям держава виділяла п’ять років тому. Ми вважаємо, що нинішнє ставлення влади до чорнобильців – це дискримінація», – продовжує заступник голови організації.
Ще 4 роки тому на Тернопільщині проживало майже 46 тисяч людей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, і було 4 тисячі осіб – учасників ліквідації аварії. Станом на 1 січня цього року постраждалих майже 42 тисячі і менше 2 тисяч ліквідаторів. Зростає серед них інвалідність та смертність.
З Людмилою Поліщук зустрілася у музеї «Відлуння Чорнобиля», що у Тернополі на вул.І.Франка. І поки вона чекала приїзду групи школярів з Чорткова, розговорилися. «У нас перший музей розікрали, там були мої нагороди, грамоти, посвідчення, перепустка. Цей музей ми наповнювали по крупинках, але він живе, наповнюється дитячими запитаннями і мовчанням одночасно», – каже пані Людмила.
Жінка жила і працювала у Прип’яті. Коли у 1986 році сталася аварія на ЧАЕС, вона ще деякий час там знаходилася. 46500 населення, середній вік жителів – 26 з половиною років. П’ять мікрорайонів, у кожному – школа, два садочки, п’ять магазинів, басейн. Це Прип’ять тоді. А зараз – це мертва зона. «Наших людей теж можна зрозуміти – вони виїхали майже з раю і залишили там не лише своє житло, роботу, а й здоров’я. Радіація – то така “дівка”, що хай Бог милує: її ні не побачиш, не пощупаєш, не понюхаєш, а вона чіпляється слабкого місця людини», – згадує Людмила Василівна.
Вона ще 10 років після аварії сподівалася повернутися додому. Та коли помер чоловік, жінка кинула ключі від квартири у могилу, бо лише тоді зрозуміла, що повернення не буде. «А зараз вже й могили тримають, та й внучки тут ростуть – Алінка і Віолета. Я не люблю бути немічною. У мене принцип – краще трошки, але стоячи, ніж як – небудь, але на колінах. Мене вже не переробиш. Я або йду і посміхаюся, або плачу сама в хаті, щоб ніхто не бачив. Нині я дякую Господу та прошу його, щоб дав мені сили на чергову екскурсію».
У музеї на видному місці – ікона «Чорнобильський Спас». Уперше на іконі Господь зображений разом із людьми – живими та померлими ліквідаторами аварії. До неї звернені нині молитви всіх тих, хто вижив після трагедії…