Моя сестра Зоряна вже понад 13 років живе в Італії у місті Сан-Віто-аль-Тальяменто, що поблизу Венеції. Не одне Воскресіння Христове зустріла там. Вона має чоловіка італійця та п’ятирічного синочка Антоніно, однак… все одно тужить за Україною та нашими традиціями.
«Так, в Італії на Великдень шоколадні яйця, але у нас же натуральні. І хрону тут нема. У стаканчику вже натертий ставимо до кошика. Нашу паску замінюємо їхнім панетоном «Коломба», який випікають у вигляді голуба. Дехто готує паску за українським рецептом власноруч. Цьогоріч, як і кілька років поспіль, піду до нашої української церкви святити паску, яєчка, ковбаску, шинку, масло, сир, сіль та хрін. Для мого синочка – це велика радість. Напевно, для мене ще більша. Дивлюсь на тогорічну світлину та розумію, як усі традиції переплелись: Антоніно у вишитій сорочці з кошиком в одній руці та величезним шоколадним яйцем – у другій», – пригадує Зоряна.
Вона розповіла, як кілька років тому, на Великдень, її запросила тітка чоловіка на святковий обід (так, у них не сніданок святковий, а саме обід). Зоряна з нетерпінням очікувала побачити щось надзвичайне. Однак ані молитви перед їжею, ані жодної згадки про Воскресіння Господнє, ані дотримання особливих традицій не було… «Великдень, для них, – це просто привід смачно поїсти у родинному колі… Основною стравою, якою нас частували, звісно була паста. Так, але паста непроста, у вигляді вушок із вердурою (так у них називають зелень). Однак чомусь ця «зелень» були дуже схожа за смаком на листя буряка. Я їх вдома ніколи не їла, бо в нас ним свиней вигодовували. Щоправда, тепер я розумію, що ця зелень дуже корисна для організму (саме тому, напевне, наше свиняче м’ясо таке смачне)», – посміхаючись на камеру вайбера, розповідає сестра.
Моя тітка, яка понад десять років жила у Римі, розповіла, що в Італії головна страва на святковий Великодній обід – запечений баранець. «Користується популярністю паска із різними видами ковбаси, сиру чи овочами. Часто готують запечені артишоки. Дуже смачна в них «пастьєра» (рastiera) – традиційний неаполітанський торт, який готують на Великдень. До нього додають у сирну начинку ще й пророщене зерно (найчастіше консервоване). Звісно, на перше (!) в них різноманітні види пасти (італійці вміють її готувати!!!)», – поділилася спогадами тітка.
Моя сестра радіє, коли бачить на Вербну неділю наших українців із вербовими котиками у руках. Тим, хто хоче дотримуватися наших традицій, рідні з України передають справжні вербові гілочки. Щоправда, дехто освячує одні й ті ж кілька років поспіль. «Тут, на Півночі Італії, у Вербну неділю освячують гілки оливок. У кожного господаря при вході на подвір’я колись росли оливки. Вони виконували функцію оберегу, як наша калина. Однак на півночі вони не дозрівають, тому мають лише декоративну функцію. Щоправда, зараз їх масово вирізають. У Сицилії, звідки родом мій чоловік, оливки дозрівають, тому кожен господар має власну олію. До речі, у Римі на Вербну неділю (вона називається «Неділя пальм» (Domenika delle palme) освячують пальмові гілки. Здебільшого їх вішають у вигляді арки при вході до хати, як оберіг», – розповідає Зоряна.
Підсумувала нашу нетипову розмову-інтерв’ю моя сестра такими словами: «Знаєш, скільки б часу тут людина не була, хочеться додому. Так, в Італії комфортно жити, але святкувати хочеться вдома».
Наталя Драган-Іванець