Діти, у вихованні яких бреруть активну участь тати, виростають більш успішними, краще влаштовують своє життя та кар’єру. Це висновки не лише учених та психологів, це реальність. Варто зрозуміти і прийняти, що роль батька не обмежується лише добуванням засобів для прожитку. Батькова присутність впливає на становлення й розвиток гармонійної особистості дитини.
Психологиня Наталія Гаєвська, яка уже кілька років живе і працює у Канаді, не один рік працює з сім’ями, де є проблеми з взаємовідносинами між батьками і з дітьми. За її словами, знецінення впливу батька на дитину відбулося через часту його відсутність вдома. Адже якщо згадати усі військові конфлікти, то після них чоловіків ставало менше, і відповідно їх роль у сім’ї зменшувалася. Жінки були змушені взяти на себе не лише відповідальність за дітей, а й побудову кар’єри. Потрібно було заробляти гроші, думати про роботу, про майбутнє дітей. «І тому досить часто раніше у наших сім’ях був феномен відсутнього батька. Це тоді, коли батько ніби і є, але його значення, важливість та цінність для дитини у принципі не визнається. Жінка настільки звикла все брати на себе, що часто від жінок можна було почути, що чоловік – це ще одна дитина. І це у першу чергу говорить про знецінення ролі батька», – каже Наталія Гаєвська.
Так у нас повелося, що догляд за дітьми та побут – це суто жіноча справа, а всі зовнішні речі, заробляння грошей, соціальні зв’язки – це чоловічі. Хоча якщо добре помислити, то нинішні жінки і це на себе перебирають, тим самим відсовуючи чоловіка ще далі і не розуміючи, що закладають бомбу сповільненої дії для себе, для своїх стосунків. «Бо прийде такий момент, що пропадуть сили, діти виростуть і, спостерігаючи за стосунками батьків, переберуть цю модель на себе. Тому уявіть собі, що, син бачачи сильну маму, яка тягне все на собі, і батька десь у стороні, буде схильний до того, щоб повторити цей сценарій. Найбільш ймовірно, що він візьме собі таку жінку і буде підсвідомо вимагати, щоб вона почала про них турбуватися, як раніше це робила мама, а він буде третьою – четвертою дитиною. Є й інший варіант, коли він буде протестувати проти цього всього і буде вибудовувати антисценарій – можливі постійні конфлікти з дружиною. Він ніби не бачить реальної людини, бо проектує дружину на свою маму, з якою було багато незрозумілих стосунків, і відіграє їх. І дуже часто ці стосунки приречені на розрив», – наголошує психологиня.
Аби зрозуміти, як батько впливає на психофізіологічний розвиток дитини і яким чином це у подальшому відбивається у дорослому житті, Наталія Гаєвська виокремила кілька вікових особливостей розвитку дитини.
До народження дитини. У цей період здається, що батькова функція відсутня і можна повністю без нього обійтися. Насправді, тато виступає як фон і опора для жінки,бо вона розуміє, що коли народиться дитина, то не зможе самостійно давати собі раду. Дуже важливо, щоб чоловік – батько дитини давав цю впевненість різними способами: від розмов до матеріальної підтримки. Це має бути на тактильному рівні – доторки, обійми, розмови з ненародженою дитиною. Інколи ми чуємо, що людину ніби хтось береже, ніби ангел сидить на плечі і оберігає. Це власне ці люди, які, коли ще були у мами у животику, мали дуже близько тата, який надзвичайно тепло турбувався про них. Дитини ніби ще немає, але батько турбується про маму – мама спокійна, мамі добре, це все передається дитині, і вона нормально розвивається, таким чином вибудовується базова довіра до світу. Це ніби фундамент, на який потім опирається все життя дитини.
Перші місяці і до двох років. Це час, коли вибудовується прив’язаність дитини до об’єкта – мами і, важливо, батька. Досить часто у такий період наші жінки не підпускають чоловіків до дитини, мотивуючи це тим, що вони не знають, як поводитися і як доглядати за малечею. Мама ніби сама відштовхує батька від дитини, тим самим прокладаючи поки тріщинку між їхніми стосунками. Тому пам’ятайте, що важливо дозволяти чоловікові гратися з дитиною у цей період, не боятися, що він щось зробить дитині погане. Важливо вміти довіряти чоловікові, бо він є важливим для дитини. Це той момент, коли закладається підґрунтя до того, наскільки дитина буде впевнена у собі, наскільки вона буде рішучою, не буде боятися проявляти власну ініціативу і пробувати щось нове і знати, що навіть якщо щось не вийде, то це можна пережити. Це закладає саме батько.
Від 2 до 4 років – це період кризи трьох років у дитини. Це той вік, коли дитина починає розуміти, що вона є окремо, зароджується її індивідуальність. І роль батька тут важлива у тому, чи він підтримає цю самостійність, чи підтримає її інакшість, чи, навпаки, скаже, що ти нічого не вмієш і не знаєш. І ця незначна фраза від батька може мати вплив на подальше життя. Бо коли дитина бачить, що батько її не підтримує, знецінює її спроби, у неї закладається думка, що вона нецінна. Тому важливо, щоб у цей період батько просто сказав: «Молодчинка, ти можеш, у тебе все вийде». І тоді у дитини починають рости крила. Це є зелена дорога у житті у плані досягнення соціального статусу. Функція мами – любити дитину, оберігати та опікати, основна функція батька – ввести дитину у зовнішній світ, соціалізувати її.
Від 4 років до 6. Через сценарії стосунків з батьком для дітей закладаються майбутні моделі поведінки у стосунках. Для дівчинки важливо, щоб батько її сприймав як дівчинку, щоб нею захоплювався, тоді у неї із чоловіками будуть складатися нормальні стосунки, партнерські. Аналогічно і з хлопчиком. Бо, будучи у гарних стосунках з мамою, він ніколи не зможе оцінити, що таке мужність. Для цього потрібен чоловік, на якого він буде орієнтуватися і з яким він буде самоідентифікуватися. Статева ідентифікація закладається саме у цьому віці. Тато ніби вводить дитину у гендерний світ.
Від 6 до 9 років. Це більше латентний період, коли дитина більше орієнтується на свої взаємостосунки у садочку чи школі. Однак це період, коли дитина дуже чітко переймає цінності та пріоритети батька. Це період, коли дитині цікаво, як у тата на роботі, чим він займається, їй тоді дуже хочеться відчувати приналежність до чоловічої сторони свого роду. Якщо ми заборонимо це робити або батько відсутній, то дитина може не сприймати цю частину батьківського роду. Тому треба давати можливість дитині спілкуватися з батьком – це і спільні рибалки, спільні поїздки, спілкування. Цей час для них.
Від 9 до 13 років – це початок та середина підліткового віку і батько виступає як наставник. Він повинен встановлювати рамки, кордони і межі, що дозволено і що ні, але все це з розумінням і підтримкою. Батько тут виступає як опора.
Від 13 до 19 років. Це пізній підлітковий вік, це той момент, коли батько повинен бути не просто опорою для дитини, а коли вони вже потрохи стають на одному рівні. Ієрархія все одно зберігається, але з визнанням досягнень дитини, особистого життя, прийняттям її дорослості.
Важливо зрозуміти, що батька дитина сприймає через маму і своїм ставленням до чоловіка жінка закладає ставлення дитини до батька. Мама дає дитині життя, а батько – енергію.
«Жінки, дуже чітко розділяйте функції чоловіка – як партнера і як батька дитини. І як батько він може бути одним, а як партнер він може бути зовсім іншим. Не переносьте особисті конфлікти на його функцію батька, давайте йому можливість спілкуватися з дитиною. Навіть якщо ви розлучилися і у нього інша сім’я, ви повинні у дитини створити образ позитивного батька. Навіть коли він не приходить і не спілкується, пояснити, що справа не у дитині», – зауважує співрозмовниця.
Батько буде багато у чому ставитися до своїх дітей так, як він ставиться до дружини. І якщо він не сприймає своїх дітей, завжди треба шукати причину у стосунках з жінкою. Бо вона є центром усього і від її мудрості, від її емоційної зрілості багато залежить.
«Зрозумійте, що наша самодостатність не у тому, що я така велика і сильна, а ти ніхто і ти мені не потрібний, а у тому, що ти важливий для мене і я хочу бути з тобою. І той момент, коли ти зі мною, я, даючи свободу собі, даю свободу тобі. І це вже зріліші взаємостосунки, які будуємо на основі взаємоповаги і зобов’язань. Бо, якщо у нас є спільні діти, ми розуміємо, що у нас є спільні діти і ми беремо на себе відповідальність не лише за себе, а й за них».
Руслана Стасишин