Якщо прислухатися до теорії поколінь, описаної у 1991 році Нілом Хау і Вільямом Штрауссом, то кожні 20-25 років покоління змінюють один одного. Діти, народжені після 2000 року, являють собою нове прогресивне плем’я — покоління Z, яке здатне перевершити будь-якого дорослого. Здається, ми ахнути не встигнемо, як діти сучасності захоплять світ. Психологічний портрет покоління Z від голови ГО ’’Психологічна студія ’’Арт- хата’’, заступника голови Тернопільського осередку УСП Тетяни Кітчак.
– Чим відрізняються сучасні підлітки від минулого покоління та чому взагалі про це так багато говорять?
Коли працюєш у школі, то бачиш,що є різниця не лише між поколіннями, а й одинадцятикласники кожного року інші. Є моменти,ледь вловимі в їхньому сприйнятті світу. Зараз динамічніше користування гаджетами, вони швидше напишуть, ніж подзвонять,телефони стоять у кожного на парті, і це для них дуже важливо.А ще помічаю цікавий спосіб спілкування з дорослими і не знаю чи це вплив інформаційних технологій, чи це пострадянське.Вони не відчувають дистанції, вони на рівних спілкуються зі старшими за віком. Для них статуси менше важать,ніж це було покоління назад.
– Покоління Z – це вигадка маркетологів чи реальний феномен новітнього часу?Які явні ознаки дітей цього покоління ?
Якщо було покоління дітей війни зі своїми специфічними умовами,то так само є покоління тих дітей,які виросли з новітніми технологіями.Серед явних ознак – це швидкість опрацювання інформації.Телефон та інтернет вже не розмежовуються – це вихід у суміжну реальність.З одного боку, це величезний плюс,бо вони мають можливість дотикатись до тих речей, про які ми могли б тільки фантазувати,а інша,зворотна сторона,-це невміння опрацьовувати глибоко масиви інформації. Також вміння сприймати критично інформацію є не у кожного підлітка.І це справа не у поколінні,а у вікових особливостях.Також вони дуже швидкі і не будуть виконувати ту роботу,в якій не бачать раціональності.А чому?Нащо мені це?І відповісти:’’Бо так треба’’ -не вийде.Підлітки завжди шукають причинно-наслідкові зв’язки.
– Що вони вміютьробити? Чи що-небудь цінують, крім лайків?
Мені здається, вони можуть багато, значно більше,ніж вмієм ми. Це творчі особистості,які вміють поєднувати непоєднуване.Також у них менше відчуття неможливого.Ці підлітки більш зосереджені на перспективу.Це нам може здаватися байдикуватістю,але звично більшість речей ми засвоюємо нецілеспрямовано,а виконуючи якусь приємну роботу. Ось є величезний наплив ігор і, наприклад, про «Майнкрафт» колись говорили,що це шкідливо,потім, навпаки, почали говорити, що це хороша річ для розвитку уяви.Після такої довгої зміни думок прийшли до висновку,що ігри можна використовувати у навчанні. Звідси очевидно,що соціум підлаштовується під це покоління,а не вони під нього. Спочатку говорили,що комп’ютер забирає багато живого спілкування.Так було до того часу,поки не винайшли віртуальні ігри,які діти грають між собою, в якісь окремій реальності, й вони спілкуються. Тобто оцей соціальний компонент,на який всі «порядні і чемні» батьки тиснули, однаково там знаходить свою реалізацію,просто у той спосіб,який ми не розуміємо.Це нормально.Ми ж не розуміли своїх батьків,тепер не розуміємо дітей.
– Якщо сьогодні це покоління Z спілкується більше у віртуальному світі, чи є тоді майбутнє для живої розмови?
Тут дуже цікавий момент.Вони заводять контакти у мережі,але потім ці контакти з великою вірогідністю приходять у реальність.У них немає проблеми поїхати в інше місто.Підлітки мають там друзів,а якщо немає,то вони їх знайдуть.Я думаю,що все залежить у тій такій комплементарності. Це коли якась річ не витісняє щось,а доповнює.Показати цей шлях точно може той,хто його помічає.Звичайно,є діти,які залежні від гаджетів. Тут досить різнобічна тема. А що ж тоді вважати тою всезалежністю?Колись це безвилазне сидіння у комп’ютері,забування поїсти,сходити в туалет,агресивна поведінка та імпульсивність.А зараз запитати у будь-якого підлітка, чи він проводить тривалий час без інтернету,то це неправда, вони кожні 10 хв перевіряють, що твориться у світі.Тому визначати це спілкування непотрібним або, навпаки, корисним залежить від дитини і ситуації.Точно зв’язок між людьми став простішим,створилась специфічна мова повідомлень у мережах (скорочення,емодзі).
– А ось на емоційному рівні.Чи не важко їм починати розмову після тривалого спілкування у мережі?Наприклад,чи спитають дорогу у прохожого, чи подивляться маршрут по навігатору?
Я знаю людей і нашого покоління,які теж не запитують. У них є такий психологічний бар’єр.Це може бути специфіка пострадянського вчення бути самостійним і не просити допомоги чи вплив технологій.Але якщо я легко володію своїм телефоном,то чи це не є моєю особливістю,частиною,яка підказує мені,що робити. Насправді, мобільник – це як таке віртуальне продовження тебе.Там є твої фотографії,записи,якісь роздуми,спілкування.І це життя не існує окремо від фізичної людини,вона сама його створює.А ось чи легко почати комунікувати?Вони легкі у спілкуванні,якщо знають цю людину. Складність початку знайомства залежить від формату ситуації, в якій підліток опинився.
– Чи загрожують сучасним дітям проблеми з пам’яттю, мисленням, вираженням емоцій?
Я би розділила когнітивні процеси та емоційні.У когнітивних нема зараз нагальної потреби запам’ятовувати масиви інформації.Якщо колись ми вивчали мало,але ретельно,то зараз вони мають доступ до надзвичайного об’єму інформації, і потреба в ретельності справді відпала.Тому що буквально помах пальцем – і я вже знаходжу цю інформацію…Лише треба знати,що і де шукати.Цим вони володіють краще, ніж ми.А як аналізувати інформацію і як працювати з нею, треба дитину вчити.Про емоційну сферу тут складніше.Ми є не тільки раціональна частка,а й емоційна. У спілкуванні ми обмінюємося не тільки інформацією,а значно ціннішим- емоціями.Всі емоції виникають на суміжжі контактів.І тут інший нюанс:я з тобою контактую віртуально,але не все можу передати,ти не все можеш відчути.Все-таки ми налаштовані на сприйняття міміки,жестів, а у мережі він переданий не повністю.
– Чи є проблеми у покоління Z?
Проблеми є у кожного покоління. Будь-яке покоління,що прийде на зміну,матиме багато запитань. Кожне, що прийде і зіштовхнеться з чимось новим, матиме багато проблем. Можливо,це така недорозкритість емоційної сфери. Або не у повній мірі вона затребувана, чи не звертають на неї потрібної уваги. Точно ці проблеми є. Кожне покоління з таким зустрічається. Щодо специфічного саме їхнього – то це критичне мислення. Є багато спекуляцій про соцмережі, віртуальний простір. Це специфічний момент, де може виникнути багато проблем. Ми почали зустрічатися з новими речами: кіберзлочинність, гібридна війна, де інформацію навмисно викривлюють. І діти відкриті до цього.
– З якими проблемами стикаються ’’зети’’?
Інформація, яку вони отримують, може бути неправдивою.Також є проблеми з фізичним розвитком.Не вистачає балансу,як і з емоціями.Зараз більш звертається на це увага. Але є специфічні моменти,наприклад біль у шиї,понурення голови вперед,специфічні пози. Це такі об’єктивні проблеми. Їхню швидкість я не знаю, чи вважати проблемою. Бо підлітки не вичікують,коли стане краще,а шукають кращого для себе.Так,можуть інші проблеми бути пов’язані з цим,але швидкість мислення і логіка у них є. Вони дуже гостро сприймають критику у контексті лайків і дизлайків. Їм хочеться схвалення, але, коли йде негатив, вони його гостро сприймають.
– Що робити батькам дітей Z-покоління?
Любити. Приймати, але приймати – це не означає змиритися, що 7 годин підряд дитина у ПК.Приймати те,що це є частка життя і вона не зміниться від того,що ми будем обурюватися.Як ми можемо використати це на розвиток дитини і спрямувати на допомогу дитині?Це таке одне з найбільших завдань батьків, і у цьому є проблема,що ми не знаємо, як це робити. Для нас це швидше загроза, ніж помічник. Для них це помічник. І вони дивуються, чому ти обурюєшся, всі ж так живуть. Завдання батьків цього покоління:дозволити їм зреалізуватися і у такий спосіб також,однозначно треба показувати,що живе спілкування важливе,багато розмовляти .Також реагувати на них.Наприклад,а що з тобою?Поділися.Як то воно?Їм дуже подобається, коли в них просять допомоги у сферах,де вони більш компетентні.А решта проблем, як і в усіх батьків з дітьми.
– З якого часу можна назвати дитину дитною покоління Z?
Напевно, від того часу,коли гаджети стали частиною нашого життя. І,мабуть, у західних суспільствах це буде трошки раніше,в Україні-пізніше. У нашій країні є такі села,де діти ще не мають вільного доступу до технологій. Тому, чи ми все покоління можемо так назвати, я не знаю. Не усі мають гаджети,але принцип як з цим працювати у них закладений.Знаєте цей жарт,що туалет надворі,але восьмим айфоном собі дорогу підсвічуєм.І у таких жартах є величезна доля правди.Тому що базові потреби все одно будуть,та вони не настільки важливі, як ось те,що дарує доступ до віртуального світу.Це не завжди розвага.Також вони навчаються. Я говорю ’’вони’’, але ми теж це робимо.І частка роботи там зростає.А стосовно підлітків:вони там можуть підробити.Маленькі діти роки 3 назад хотіли бути блогерами в ютубі. Ми можемо підсміятись над цим,а з іншої сторони – це можливість дитини показати себе,показати, що вона вміє.Це такий виклик для дитини – стати кращою у цьому і багатьом це вдалося.
– Чи планується нове покоління?
Мені здається, це залежить від соціальних умов,від того,що пропонує нам соціальний організм.Подивимося, що буде далі.Що нам суспільство таке запропонує?Що на зміну телефонам прийде і це цікаво?Ці діти вже налаштовані на відкритість до майбутнього.
Розмовляла Руслан Стасишин