Ми пили звичайну каву у звичайнісінькому тернопільському кафе. На вигляд Христина та Ігор не схожі на епатажних художників. Їх видали лише руки, які були неідеально помиті від автомобільної фарби.
Аерографія — нанесення малюнка на поверхню за допомогою аерографа (повітряного пістолета). Саме так називається техніка, яку використовує у своїх роботах ця сімейна пара. Вони уже 15 років разом і мають двох дітей. І лише цьогоріч взимку одружилися.
— Звідки Ви і де навчилися малювати?
Христина: Народилася я у Ризі (Латвія). Там і закінчила художню школу. Згодом поїхала до Португалії на заробітки, як і багато інших людей. Вже там захопилася аерографією. Цю техніку малювання використовують здебільшого на машинах чи мотоциклах. А ми вирішили, що аерографом можна малювати на будь-чому: на полотні, на стіні, на дереві, на металі… Як і автопокраска, наші картини можуть служити довго: на сонці не вигоряють, не зношуються… Ну, хіба навмисне пошкодити.
Ігор: Ми все робимо разом. Я роблю важку, чоловічу роботу, а Христина промальовує деталі. Наприкінці покриваю лаком. Робота потребує фізичної сили, тому часто руки мліють та спина болить. Я — не художник. Христина вже трохи навчила мене, однак це довгий процес, а їй вдається легко. То ж я її помічник і… натхненник.
— Як утворився Ваш сімейно-робочий тандем? Як вирішили займатися аерографією?
Ігор: Ми зустрілися в Португалії на заробітках. Працювали як і всі чорноробочими. Я — українець, вона — латишка. Потім Христина намалювала декілька натюрмортів та портретів. Просто так, щоб продемонструвати, що вона справді вміє малювати. І так заробили перші гроші. А потім купили компресор і почали…
Христина: Якби не Ігор, то невідомо, чи я б малювала. Він моя фізична та психологічна підтримка. Інколи Ігор дає настільки влучні поради, що, мені видається, без них я б не змогла.
До речі, зараз ми працюємо під брендом “Маруська”. У Фейсбуку теж мене можна знайти під ніком “Maruska Maruska”. А все почалося з того, що чоловік часто любив казати: “Ти моя Маруська”. Згодом ми відкрили в Португалії магазин-студію і теж назвали його “Маруська”. Спочатку я підписувала картини “Крістіна”, а тепер і це змінила на…
Ігор: …в Україні “Маруська” — це негативний відтінок імені Марія, але в нашому випадку негатив несе позитив. І запам’ятовується!
— Скільки робіт уже маєте? Цікаво також, скільки коштує Ваша робота?
Христина: Уже є понад п’ятдесят фотоальбомів наших робіт у Фейсбуку та інстаграмі. Були дві масштабні виставки у 3D- форматі у Португалії та Іспанії. Величезні малюнки (1 м 90 см ˟ 2 м 40 см) біля яких можна сфотографуватися, а враження ніби ти всередині, в малюнку, в пащі акули чи на мітлі відьми. Люди приходили туди, як на шоу. У черзі стояли по сорок хвилин. Організатори заробили понад мільйон євро. А нам всі ті 10 %, про які ми домовлялися, так і не віддали… Мріємо організувати тут, в Україні, таку виставку. У мене вже повна голова ідей…
Ігор: Малюнок на стіні коштує приблизно 25—30 доларів за м². За портрет на полотні розміром 60˟80 за кордом ми брали 50 євро, а тут — 400 грн. В Україні про нас ще ніхто не знає. До речі, зараз дуже популярно розмальовувати стіни в кімнатах. Наприклад, прикрасити спальню трояндами, дитячу — портретом Спайдермена чи будь-якої принцеси, а вітальню — що тільки забажаєте…
— Чим зараз займаєтеся в Україні?
Ігор: Живемо ми в Гайворонці (Теребовлянський район). Однак біда з нашими українськими законами, адже дружина не може тут перебувати більше як три місяці. Має ще їхати в Латвію і відкривати візу для з’єднання сім’ї.
Христина: Зараз ми співпрацюємо з Марійським духовним центром та фермерським господарством “Зарваниця АРГО” і реалізовуємо спільний мистецький проект художнього розпису у школі та дитячому садочку села Вишнівчик.
— Як на Вашу думку, щоб малювати, варто вивчити техніку чи мати дар від Бога?
Христина: Якщо людина дуже хоче, то може навчитися будь-чого. Потрібно лише багато часу, а ще більше — терпіння.
— А Ваші діти малюють?
Христина: Старший син Мар’ян гарно малює, але, спостерігаючи за нашим життям, каже, що не хоче бути художником. (“І я б не хотів…”, — сміється і доповнює Ігор). Ніколи не змушую його робити те, чого він не хоче.
Ігор: До речі, українці, на мою думку, неправильно виховані. Ми не навчені бути дружніми. Нас вчать любити Батьківщину, оспівують її красу… А у школі потрібно запровадити курс, де вчитимуть не заздрити і бути дружніми. В Іспанії ми спілкувалися навіть з принцом. Просто, невимушено і не на “Ви”.
— Які плани на майбутнє?
Христина: Ми зацікавлені в зацікавлених особах! Тих, хто б допоміг нам організувати виставку. Ми можемо малювати будь-що на будь-якому матеріалі. Від спортзалу чи кафе до розпису церкви (до речі, це моє найбільше бажання!!!). Втілюємо будь-яку мрію в життя!
Розмовляла Наталя Драган-Іванець