Інформація про те, що невакциновані діти не можуть відвідувати школи та дитячі садочки, викликала шквал обурення серед батьків. “Що ж робити, якщо в моєї дитини нема щеплень? Освіта ж у нас обов’язкова?” — чути звідусіль. Кожен висловлює свої думки з приводу того, як знайти вихід із ситуації. Однак закон є закон. Потрібно робити вакцинацію або ж шукати альтернативні незаконні методи розв’язання цієї проблеми.
Завідувач амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Мишковичі Галина Соколовська розповіла, що Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України ще у вересні нагадали офіційним листом головам обласних державних адміністрацій про чинні норми закону. Адже, згідно із законом, відвідувати державні заклади освіти можуть лише ті діти, які отримали щеплення за календарем профілактичних щеплень, або у дитини є медичні протипоказання до вакцинації (стаття 15 закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”). Також згідно із ст. 27 закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, профілактичні щеплення від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору в Україні обов’язкові. Такий обов’язок українців встановлений також і ст. 10 “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.
“Більшість батьків проти таких категоричних заборон. Вони вважають, що рішення щодо вакцинації мають приймати особисто. Так, з однієї сторони, у нас обов’язкова освіта й ніщо не може стати на заваді. З другої сторони, вакцина — це справді гарантія безпеки дітей та вчителів (вихователів). У нас на дільниці зараз практично немає відмов. Уже минула та хвиля, коли всі масово відмовлялися від вакцинації”, — зазначила Галина Василівна.
Сімейний лікар переконана, що колективний імунітет допоможе захистити від смертельно небезпечних хвороб тих дітей, які не можуть вакцинуватись з медичних причин (вроджені аномалії, гідроцефалія, неврологічна симптоматика, перинатальне ураження центральної нервової системи). Якщо 90—95 % дітей щеплені, то загалом створюється високий колективний імунітет і ризик захворіти значно нижчий.
Більшість батьків купують вакцини за свої гроші (особливо дитині до року) і не довірять індійській АКДП. “Купують гексаксим або інфанрікс-гекса, які коштують від 1000 до 1500 грн одна доза. Вакцинуємо тричі. Зрозуміло, що дорого, але часто батьки на індійську вакцину не погоджуються”, — зауважила лікар.
“Кожна вакцина сертифікована в Україні. Відповідальність за якість несе передусім держава. Завозять їх централізовано у рефрижераторах, зберігають у Збаражі, де є спеціальні умови для зберігання із додатковими генераторами у випадку вимкнення електроенергії. Звідти їх доставляють у кожен районний центр, зберігаючи температурний режим. Фельдшер з кожної дільниці приїжджає із сумкою-холодильником і привозить безпосередньо до ФАПів, де проводять вакцинацію. Є вакцини з індикатором, який реагує на зміни температури, а при порушенні норм зберігання вони стають непридатні”, — розповіла Галина Василівна.
Хоча більшість батьків та правозахисників галасують про незаконність недопущення дітей до навчання, мовляв, кожен повинен мати доступ до освіти, міжнародна конвенція і Конституція України нагадують нам про право кожного на життя та охорону здоров’я. Як би не ставились противники щеплення до позиції закону, життя та здоров’я людини стоїть у шкалі прав набагато вище за освіту. Адже права однієї особи закінчується там, де починаються права іншої.
Наталя Драган-Іванець