Володимир Лісовський – народився 08 червня 1964 року у місті Бучач Тернопільської області. У 1981 році закінчив Великобірківську середню школу. З 1981 року по 1982 рік працював будівельником у колгоспі «Росія». З 1982 року по 1989 рік навчався у Тернопільському державному медичному інституті. З 1989 року по 1990 рік проходив інтернатуру. У 1990 році прийнятий на роботу в Тернопільську центральну районну лікарню, де працює по сьогодні завідувачем хірургічного відділення. Член партії ВО «Батьківщина» з 2006 року. Депутат Тернопільської районної ради п’ятого і шостого скликань. З 2015 року -депутат обласної ради, член постійної комісії з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства, дитинства. Член фракції ТОО Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».
– Як би ви себе охарактеризували як політика?
– Я двічі був депутатом районної ради і завжди від однієї політичної сили. Чи може щось глобальне вирішити депутат сільської, районної чи обласної ради? Великий знак питання. Адже суть депутатської діяльності – це робота у сесійній залі, підготовка питань для розгляду на засіданнях комісій та фракцій. В обговоренні усіх питань беру активну участь. Правда, інколи сесія перетворюється на базар. І хоча за сесію можна вирішити до ста питань, які є вкрай необхідні для області, окремі політичні сили не налаштовані на плідну роботу. Моя компетенція – медицина, в інших галузях – довіряю своїм колегам по комісії.
– Чи задоволені ви своєю роботою як депутата?
– Ні. Я не маю з чим йти до своїх виборців. Побудував школи – ні, посприяв ремонту доріг – ні.
– Ваше найбільше досягнення як депутата обласної ради?
– Єдине, що я можу зробити чи посприяти – це розподіл матеріальної допомоги, яка надходить від держави. Також є моя лепта у лобіюванні інтересів виборців. Проте, якщо ти політик від провладної фракції, то тобі зелене світло, якщо ні або не підтримуєш провладні рішення, ти нічого не доб’єшся. Тих два рази, що я був депутатом районної ради, входив у фракцію, яка завжди були в опозиції. І що я зробив для людей? Усі питання, які хотів вирішити, не знаходили ні фінансової, ні іншої підтримки. Ось створюється Великобірківська об’єднана територіальна громада. Хоча, на мою думку, вона мала б бути сформована ще роки три тому і мала всі шанси бути найбільшою, найбагатшою в районі і першою в області. Та тоді не склалося. І зараз її створюють. Це питання будуть розглядати на засіданні сесії обласної ради. Я депутат цього округу, мешканець Великих Бірок . Хтось мене запросив на зібрання? Ніхто. Коли
проголосую ’’за’’, то скажуть, а що він є, що його нема,коли ’’проти’’ буду – теж не добре. Ось такі реалії.
– У селі, де ви живете, люди знають, що ви депутат обласної ради?
– Не знаю. Багато людей з села приходять до мене у лікарню допомогти вирішити проблеми зі здоров’ям.
– Які проблеми тернопільської політики ви бачите?
– Найбільша проблема і тернопільської, і української політики – відсутність єдності.
– Чи відповідає реальність роботи в раді вашим очікуванням, чи вдається реалізовувати програму, з якою йшли на вибори?
– Та ні, звичайно. Найбільш болюче те, що для людей, для своєї громади я нічого не можу зробити. Ні фінасово, ні проект якийсь зреалізувати. Думав за ремонт доріг у селищі Великі Бірки, та не реалізував нічого – коштів не має.
– Чи підтримували ви питання, які йшли в розріз з вашими принципами, але були потрібні партійним інтересам?
– Ні, ніколи не підтримував і не буду підтримувати.
– Чи важко до вас потрапити на прийом і з якими питаннями найчастіше звертаються люди?
– У мене є дні та години прийому громадян в офісі Тернопільської районної організації ВО «Батьківщина», проте найчастіше люди приходять до мене на роботу, у лікарню.
– Та чи є результати, що надихають до подальшої роботи?
– Віра, що будуть зміни. Анекдот з інтернету: ’’Куме, ще довго чекати того покращення? Якщо чекати, то довго.’’ Тому треба починати з себе. У соціальних мережах ми красиві, мудрі і виважені, а докупи зійдемося, то чуби летять, з сусідом межу не можемо поділити, зібрати кошти на ремонт дороги – виникають проблеми. Я голосував за ту владу, яка зараз є, але деколи їхні дії мені не зрозумілі.
– Яка б влада не була, громада у більшості випадків не задоволена нею. Як можна поліпшити відносини між владою та громадою? Чи принцип – усім не вгодиш – тут актуальний?
– Влада не має подобатися чи не подобатися.Вона повинна своїми діями показати, що дбає про добробут кожного і розвиток країни. Людина повинна бачити досягнення влади по гаманці, по покупках в магазині, по можливості відпочити. Влада прийшла, щось робить, а ми вже її за рік, за два,за п’ять оцінюємо. Голосуванням на виборах .
– Чи бачите ви покращення зараз?
– Я скажу за медицину. Галузі потрібні зміни. Кількість населення значно зменшилося, а це скорочення ліжкомісць. Наука йде вперед, з’являються новітні технології і перебування пацієнта у стаціонарі не потребує не десять – чотирнадцять днів, а два- три. Є сучасні методи лікування, не хірургічні, а терапевтичні. Я повірю в ефективність реформи, коли відкрию фейсбук і не побачу жодної дитини, яка потребує коштів на лікування. Реформа не повинна забирати від людей доступність медицини. Я хочу прийти на роботу, розписати лікування, щоб пацієнт отримав його і задоволений пішов додому. А маємо теперішню ситуацію – пишу, що купити, а людина йде до аптеки і .. забирає батька додому, бо не має за що лікувати. Мої відчуттяє не дуже хороші. Щодо реформи первинної та вторинної ланки, я за. Треба дати більше свободи сімейним лікарям, але, на мою думку, цих коштів їм не буде вистачати. Перспектива за страховою медициною. Бо державної, таку, яку ми регламентуємо, при бідній країні не може бути. Є закон, де лікар зобов’язаний забезпечити пацієнта медикаментами. Я підрахував, на першу годину операції на рік моєму хірургічному відділенню потрібно мільйон гривень. Хтось нам дасть такі кошти?
– Ви вірите, що в Україні можна викорінити корупцію?
– Тільки жорстокою диктатурою. І то ще років п’ятдесят її не викоріниш. Треба, щоб прийшов справедливий диктатор, який би не крав, жив на зарплату, їздив на роботу велосипедом. Хочеться щось зробити, але інколи опускаються руки, бо болить за своє. Та дякую Богу за те, що обрав медицину і їй я не зраджував ніколи.