• У 1994-95 рр. я служив оператором технічних засобів безпеки у Криму під Бахчисараєм. Це було у період першої російсько – чеченської війни. Тоді частина військових частин фактично належала і росіянам. За збігом обставин вони мене забрали у свою військову частину. Тоді нам дозволили прийняти присягу на вірність України. І коли я, жартуючи, запитав, що коли раптом війна, то вони відповідали, що ми будемо розстріляні першими. Тоді я не надав цьому якогось значення. І ось через 20 років ми отримали справжню війну.

 

Його війна почалася на Майдані у 2013-му. Сергій Мусіхін разом з дружиною Лілею були активними учасниками протестних акцій. Тоді вони розуміли, як далеко це може зайти і як за бурхливими протестними акціями можливий фактичний момент перебудови.

  • Після Майдану, після гару майданівських шин, повернувшись у Тернопіль, ми з дружиною зрозуміли, що треба щось робити. Наші друзі з Майдану зі tv розповсюджували стріми з Криму, інформуючи про окупацію. Коли почалася війна на Сході і почали надходити прохання про допомогу, осередком волонтерського руху став Штаб самооборони майдану. Після повернення хлопців з передової я розумів той характер історичної відповідальності, яку ми несли, тому попросився на Схід. Восени 2014 -го прийняв пропозицію піти бійцем у батальйон «Тернопіль». Перебував у Лисичанську, де вів патрульно – постову службу. Поліцейська специфіка різниться від військової. У нас це було патрулювання, супроводження, контрольно- пропускна система на блок- постах та огляд. У населення відчувався певний момент невизначеності, але розуміння того, що ситуація може змінюватися, змушувала людей вести себе стримано. Військові можуть піти, а їм тут жити. Повірте, поліцейським також було не солодко, бо коли  у військових є зона відповідальності, то у поліцейських ця зона значно ширша.  Моя служба у цьому батальйоні тривала з листопада 2014 по березень 2015-го.

 

Після ротації Сергій Мусіхін відчув, що може більше і попросився у роту ОУН, яка сформувалася на базі п’ятої батальйонно-тактичної групи 81окремої десантно- штурмової бригади, основу якої складали люди, які пройшли  Піски у 2014-му. На Житомирському полігоні «Широкий лан» він прийняв присягу ОУН і вступив на посаду командира штурмового відділення. Саме на  військовому полігоні «Широкий лан» і у навчальному центрі «Десна» вони   проходили підготовку.

  • У мене у підпорядкуванні було 8 чоловік, багатьом з яких армія пішла на користь. У нас був чоловік з Глухова з позивним «Захар». У нього на той час назбиралося багато складних життєвих моментів. Проте у цьому випадку армія пішла йому на користь, власні випробування сформували у ньому гарний міцний стрижень. Зараз він служить в одній з артилерійських бригад.

На фронт Сергій Мусіхін разом з відділенням потрапив у серпні 2015. Їхні позиції – навпроти Донецького аеропорту, 1878 метрів до злітної смуги. Це було Опитне.  

  • Бажання було звільняти Донецьк, коли бачив його впритул. Найскладнішим моментом було розуміння того, що аеропорт – це одна з трагічних історій нашого військового протистояння і гордість за нашу стійкість та незламність. Згуртованість колективу дала нам можливість вийти без втрат. У нас були тільки поранені. На війні від того ніхто не застрахований, але Бог милував. Повернулися 3 березня 2016.

Найстрашніше на війні – це загибель товаришів. Через волонтерський рух Сергій Мусіхін познайомився з Юрієм Горайським. «Він був дуже світлою людиною, – каже Сергій, – яка з початку війни опікувалася всіма мобілізованими добровольцями, що пішли зі Збаражчини на фронт». Тому втрата Юрія залишиться трагічною сторінкою нашої історії. І, на жаль, таких сторінок у нас чимало.

 

 

 

  • На війні ти привикаєш до якихось певних моментів, – каже Сергій Мусіхін. – У тебе пробуджується надприродне розуміння ситуації, того, коли можна щось робити, а коли ні. Це інтуїція та певний статистичний аналіз: хто, як і де працює, з яких позицій. З моїх друзів, знайомих, хлопців з підрозділу третина продовжують військову службу. Це від психологічного аспекту самореалізації до так званого братського плеча. Насправді, військове братерство є одним із визначних чинників, які формують чоловіка як особистість. Це накладає певні стереотипні світоглядні концепції, в тому числі і поведінкові реакції.

Сергій Мусіхін розповів, що вражений низкою розробок, які впровадили у ЗСУ, Нацгвардію і поліцію. Адже заміна застарілого озброєння позитивно відображається на боєготовності армії, матеріально – технічному стані.

  • Я бачу зміни у плані реорганізації, веденні тактичної підготовки , тактико – технічній майстерності. Армія дуже суттєво змінилася: від добровольців зі штатною мисливською зброєю до сучасного виду . І це за такий короткий термін. Мало хто розуміє, наскільки це складно. Зрозуміло, що багато людей очікують різких змін, але навчання – це довготривалий процес, передача досвіду – також довготривалий процес. – Ви маєте нагороди від держави? – запитую. – Ні, державних нагород не маю. Ми виконували свою важку солдатську роботу, і нагородою є те, що Україна стоїть.

 

Руслана Стасишин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *