Коли я готувала матеріал про патронатних вихователів, пригадала факт із життя дівчинки Марічки, яка навчалася з моїм старшим сином у першому класі. Вона прийшла у Великоберезовицьку школу десь у листопаді. Учителька на батьківських зборах одразу розповіла, що дитина з проблемної сім’ї: «Батька нема. Мати випиває. Часто Марічку та її маму можна зустріти біля церкви, де вони просили милостиню. Живуть нібито у тітки, яка теж випиває. Хто може, допоможіть дитині хоча б зі шкільним приладдям». Наступного дня мами принесли з дому все, що змогли: портфель, одяг, зошити… Але це мало допомогло. Дитина була без догляду. Часом свідомі батьки однокласників забирали її до себе на ночівлю. Від цього дівчинка розквітала. Але з часом ситуація ставала щораз важчою. Різне розповідали: сьогодні Марічка не мала де спати, мати зникла, тітка вигнала з дому… Зрештою вона опинилася у центрі соціально-психологічної реабілітації. На щастя, історія Марічки закінчилася тим, що рідна бабуся забрала внучку до себе в Росію.
Ця життєва ситуація переконує у тому, що патронатні сім’ї потрібні. Як розповіла заступник директора обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Четвертак, сім’я патронатного вихователя – це сім’я, в якій, за згоди всіх її членів, повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі. Цією послугою передбачені тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання її батьками складних життєвих обставин. «Нещодавно обласний центр збирав спеціалістів з усіх соціальних служб міст, яких навчали, як проводити інформаційно-просвітницьку діяльність. У кожній ОТГ має бути спеціаліст, який володітиме інформацією та поширюватиме ці нововведення. Патронатне виховання як нова форма сімейного виховання зараз перебуває на стадії інформаційної підтримки та пошуку охочих сімей», – розповіла Тетяна Олексіївна. Вона також поінформувала про те, що патронатним вихователем може бути громадянин України, який має досвід виховання дитини, відповідні житлові умови для надання послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своєму помешканні. Патронатним вихователем не може бути особа, зазначена у статті 212 Сімейного кодексу України.
«Інтернати уже себе вичерпали. Сім’я – це найкраще для дитини»
Тетяна Четвертак переконана, що патронатна сім’я – це модель повноцінної та здорової сім’ї, до якої тимчасово направлять дитину для того, щоб вона побачила, що таке сім’я та яким має бути спілкування між батьками та дітьми. «Якщо дитина зростала в сім’ї, де батько випиває, а мати потерпає від домашнього насильства, то відповідно в дитини формується нездорова модель сімейних стосунків, які вона потім, ймовірно, перенесе і на свою майбутню сім’ю», – зауважила Тетяна Олексіївна. Вона переконана, що інтернати вже себе вичерпали. Відбувається деінституалізація, реформування інтернатних закладів.
Провідний фахівець із соціальної роботи Тернопільського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Наталія Ніздрань розповіла, що сімейна форма виховання для дитини, яка перебуває у важких життєвих обставинах, це набагато краще, як життя в інтернаті. Вона зауважила, що на Східній Україні патронатні вихователі працюють уже з 2009 року. «Чомусь на Західній Україні не розвинувся цей соціальний проект. У нас багато прийомних сімей, наприклад у Тернополі є 10, де виховують 11 дітей. Однак патронатна сім’я – це щось зовсім інше, там дитина може проживати максимум 3–6 місяців. Вихователі мають бути готові до того, що в їхню сім’ю в будь-який момент можуть направити дитину і її не можна обирати», – зауважила Наталія Ніздрань.
Наталія Володимирівна розповіла, що на утримання дітей під час їхнього перебування в патронатній сім’ї виділятимуть кошти в розмірі двох прожиткових мінімумів на місяць на кожну дитину. Оплата праці патронатних вихователів здійснюється окремо: у період перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя – 5 прожиткових мінімумів; у період між влаштуванням дітей – 1,5 прожиткового мінімуму. Робота патронатного вихователя буде зарахована до трудового стажу (сплачується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).
Усі члени сім’ї, де тимчасово проживатиме дитина, повинні пройти курс підготовки. Навчатимуть патронатних вихователів сертифіковані тренери. «Поки що в Тернополі їх нема. Проводитимуть курси тренери з Києва протягом шести тижнів (в суботу та неділю). Майбутні патронатні вихователі обов’язково мають пройти ці навчання, адже часто люди починають розуміли, що така діяльність не для них», – зауважила Наталія Володимирівна.
До речі, поки у Тернополі нема патронатних вихователів, дітей, які перебувають у важких життєвих обставинах, направляють до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей ТОДА. Усім, хто хоче бути патронатним вихователем, необхідно звернутися до центрів соціальних служб. А там вам обов’язково про все професійно розкажуть!
Наталя Драган-Іванець