Без продюсера, але вічно затребуваний. Григорій Драпак планує у квітні гучно відсвяткувати свій ювілей. «Збираю докупи своїх друзів, кличу моїх шанувальників і щоб з «почуттям глибокого задоволення» усі насолодилися дійством»,- ділиться народний артист України, гуморист з 50-літнім стажем Гриць Драпак.
Його життя почалося з гуморесок. Спочатку це були твори Анатолія Паламаренка, Павла Глазового, Остапа Вишні, Степана Олійника. Власні почав писати згодом, коли перейшов на галицький діалект, каже артист. «Глядачі хочуть почути на сцені те, про що вони говорять на кухні, у маршрутці, на вулиці. Проте у кожній гуморесці має бути мораль, заради чого ти це все робиш. Ось цілий вечір ти жартуєш, бавиш людей, і якщо хоча би дві людини вийде і подумає, що це не жарти, а серйозні речі, я все зробив правильно».
У жартах Григорія Драпака люди часто впізнають себе – чи то прізвище схоже, чи ситуація подібна. «Ось у мене була гумореска про Любка Папроцького. І одного разу після концерту до мене підходить чоловік і каже: «Я Любко Папроцький, виставляй!» – згадує гуморист.
За десятиліття роботи назбиралося тисячі ексклюзивних матеріалів, і всі артист час від часу поновлює у пам’яті. Жарти тематично погруповані – сім’я, побут, політика, друзі, чоловік – жінка, заробітки. За свою добру пам’ять Григорій Миронович дякує викладачам і сільській бібліотекарці, які спонукали до читання. При нагоді чоловік радить усім багато читати, бо тоді, окрім того, що збільшується запас слів, ще й вчишся правильно будувати речення і вміло висловлювати думку.
«Зрозумійте, що важливо дати людям те, що вони хочуть. Перед кожним виступом я мушу знати, який глядач, чого він очікує, його вік. Інколи є так, що люди важко реагують на жарти, і ти одразу імпровізуєш, щось вибираєш вже з голови і видаєш. Імпровіз – високе мистецтво, але коли воно заготовлено», – говорить Григорій Драпак.
З роками актуальність окремих жартів втрачається, але інколи із залу хочуть почути саме їх. У гумориста є твір Богдана Бастюка «Сусіди», який вже деякий час лежав на поличці. «Одного разу із залу хтось гукнув «А про сусідів?» А гуморесці років з п’ять не використовував. Та у мене десь вмикається третє бачення і я видаю».
Недоліки професії, чи ліпше сказати напрямку, гуморист вбачає у тому, що у будь – якій компанії, при будь – якій зустрічі від нього чекають жартів. «А я ж нормальний чоловік. Вдома я взагалі дуже серйозний, замкнутий, на що мені дружина інколи каже, що ти ж гуморист. Можливо, це відбиток професії, що хочеться трохи спокою. Ось нещодавно здавав документи на оформлення пенсії. Нехай я і артист – гуморист, але я людина і звичайні побутові речі мене не обминають».
Питаю, чи є таке нині, про що він не буде жартувати? Артист розказує, що поки у минулому залишилися сценки про «руских – німців». «Йде війна. Я їздив до хлопців на Схід, і коли побачив, у яких умовах вони воюють, де живуть, то це страшно. Я з собою взяв концертний костюм, який навіть не одягав».
У Григорія Драпака з’явився новий досвід, він був тренером команди зі Львова «Загорецька Людмила Степанівна» у Тернопільській лізі сміху. Тішиться, що вміють молоді жартувати, хоча це зовсім інший гумор. Також артист взяв участь у кліпі Андрія Підлужного «Вовки». Там звучить його голос за кадром. Зараз він знімається у новій роботі музиканта.
На свій бенефіс Григорій Драпак чекає всіх – від інтелігенції до селянина, людей з почуттям гумору, щоб вони на тих двох з половиною годинах забули про всі свої проблеми, пореготали і йшли додому з «почуттям глибокого задоволення». Обіцяє, що буде драйвово, весело та у дружньому колі.
«Для мене головне у цьому бенефісі не те, щоб мені співали дифірамби. Я хочу, щоб люди, які прийшли до мене, отримали задоволення від шоу, посміялися і відпочили, можливо, і десь сплакнули. Мені важливіше визнання народу за будь – яку високу нагороду. Я уже маю звання народного артиста України, але оце, що ти йдеш вулицею і чуєш :«Пане Грицю, а ви у нас виступали», саме це головніше, – ділиться чоловік. – Я тішуся тим, що я працював і знайшов своє, що мене добре сприймають і ще чекають. Цьому я присвятив 50 років. Я затребуваний. Навіть коли виступаю на весіллі, думаю часом, що таких старих родина у гості не кличе, а я ще виходжу, жартую з молодими. Звичайно, що є за чим шкодувати, бо багато робилося дурниць, без яких можна було б обійтись».
Жарти гумориста, окрім доброго настрою, дають свої результати. Був випадок, що у селі Гусятинського району фермер зробив тротуари з бруківки, але люди все одно йшли дорогою. Ось він десь це і використав під час свого виступу. За якийсь час дзвінок :«А ви знаєте, люди почали ходити тротуарами».
«Я повинен вірити у те, що роблю на сцені, тоді і люди мені будуть вірити. Мене надихають добрі люди. Коли вдома все добре – жінка не буркнула до мене, а я до неї. Бажаю усім, щоб вам вітер дах не зривав ні у житті, ні на хатах. І бажаю всім миру. Буде мир, ми мудрі люди, ми щось зробимо, щось заробимо і будемо жити. І запрошую усіх на мій бенефіс!»