Цього квітневого вечора сцена тернопільського ’’Березолю’’ вперше за 30 років творчості Павла Доскоча повністю належала йому. Перший сольний концерт заслуженого артиста України відбувався при аншлазі. Зал, повен шанувальників і шанувальниць, вартісне освітлення та відеоапаратура, три танцювальні колективи для видовища і два десятки пісень. Якщо вже дарувати людям емоції, то лише найвищого ґатунку – принцип Павла Доскоча був повністю втілений у життя.
’’Стрімка ріка’’ –це назва творчого вечора, це його підсумок за довгий період творчості, це його злет як відомого співака, у репертуарі якого лише українські пісні. У нього немає кількадесят чоловік обслуговуючого персоналу, немає райдеру (списку вимог), у машині поруч -перший цензор та критик – дружина і костюми для виступу. Діти, два сини, залишилися вдома. Та Павло Доскоч,як нині, пам’ятає свій концерт у 23 роки.
Це було уВасильківцях,-зринає у спогадах артиста. – Я любив перед початком зайти у зал і глянути на глядачів. Бачу: у дверях стоїть дідусь років під 80, у руках тримає кашкеті не заходить. Каже, що його всі пішли, а він тут залишився. Я зрозумів, що на білет для нього не вистачило пенсії. Провів його у зал і посадив на найпрестижніше місце.
’’Падала зірка’’ – візитівка Павла Доскоча на усіх виступах. Це пісня, яку просять співати завжди і всюди. Їй уже минуло 28 років. Тобто одне покоління уже точно виросло на ній. Зараз серед його улюблених –твір, народжений у співпраці з Михайлом Гандзолою,- ’’Дружині’’. В артиста що не пісня, то хіт. Бо душевне і щире виконання завжди лягає світлим промінчиком у людське серце.
Про доленосне знайомство Павла зі своєю дружиною Наталею, яке сталося на одному з весіль, уже написано чимало. А чи знаєте ви, що завдяки цьому ж таки дійству нині відомий співак, а тоді ще студент музично- педагогічного факультету Івано- Франківського інституту склав іспит з хореографії?
Я пропустив усі пари предмета із сучасного танцю, – ділиться Павло Доскоч, – бо просто не встигав потрапити на них. Адже підпрацьовував на весіллях, поїзд приходив трохи пізніше, ніж починалася ця пара. І ось професор, який викладав предмет, попередив, що я не зможу скласти іспит. Так би і вийшло, коли б не одна оказія. Товариш попросив заспівати на одному весіллі, і, як виявилося,це було весілля доньки професора, якому я ’’був винен’’ сучасний танець. Забава була файна, ми добре відпрацювали, а пан професор вже наприкінці підійшов до мене і каже:’’Склав ти, Доскоч, екзамен’’. І таки склав – на 4.
Сьогодні такі історії – лише щемні спогади про студентські незабутні роки, про безцінний досвід весільних музик і про те, що все складеться так, як би мало і бути. Тому його шанувальники, його хітові композиції, його манера виконання – це роки праці і невтомного оптимізму.